Куда пойти?

Сообщения ‘пансионаты’

Напевно вам знайома наступна ситуація. У минулому році вам пощастило відпочивати, наприклад, у Підмосков’ї, Криму, Туреччини і т.д. Або ви або ваші знайомі згадають що вони були на якийсь чудової і милої дачі в Підмосков’ї (або де-небудь ще). Кому-то згадається, як його улюблене підприємство влаштувало корпоративний відпочинок в Підмосков’ї, а хтось їздив самостійно. При цьому комусь сподобались бази відпочинку, а хто-то з теплотою згадав про пансіонат. Вибрати потрібний варіант відпочинку в такому потоці інформації і думок нелегко. Спробуємо зосередитися на одному тільки Підмосков’ї і з’ясувати, куди поїхати відпочивати.
Читать остальное »

Ті, хто був у Соледарі, невеликому містечку, розташованому на відстані 100 км від українського Донецька, скажуть, що нічого незвичайного в цьому невеликому шахтарському містечку немає. Але так можуть сказати тільки ті, хто не опускався під місто, у шахту, що перебуває на глибині 300 метрів.

Саме тут перебуває підземний музей, що екскурсоводи називають Царством соляної королеви або Скарбницею Соледара. Власне кажучи, музей утворений на місці колишнього соляного рудника № 1- 3 і відкрився для відвідувачів не дуже давно. У самому ж Соледарі видобуток солі шахтним методом ведеться із середини XIX століття. Сіль експортується в багато країн світу.

Перше враження від соляної шахти туристи одержують уже в ліфті. Він опускається під землю 2 хвилини, але при цьому здається, що відбувається подорож у машині часу. Потрапивши під землю, перше, на що звертаєш увагу – тиша. Підлога музею являє собою не що інше, як дно древнього моря, а самі шари солі йдуть під землю на глибину від 500 і більше метрів. Найчастіше в соляних шарах можна побачити відбитки древніх риб і рослин, які, щоправда, взяти на пам’ять не вийде, адже не зрячи сіль називається кам’яною.

Читать остальное »

Слідом за старою притчею про чуму ми вирішили згадати “Декамерона” Боккаччо. Якщо ви пам’ятаєте, саме страшна епідемія змусила десять знатних італійців покинути місто, усамітнитися на прекрасній віллі. Ну, а щоб не нудьгувати ці знатні синьйори та синьйорити стали розповідати один одному чудові історії: смутні й смішні, романтичні й фривольні, історії з несподіваними фіналами і яскравими героями. Коли ти за містом, горить камін, на столі вино, а поруч цікаві, неабиякі люди, епідемія відступає, на серце світло, а скарбничка щасливих днів переповняється золотом вражень.

Робота, турботи й турботи не дозволили нам сховатися від епідемії на цілих десять днів (всі таки ритм життя в епоху Боккаччо не був таким скаженим), але вирватися з міської суєти навіть на день – чим не привід відчути повноту буття?

Властиво ми вже писали раніше, що можна зникнути від епідемії грипу за містом, як це робили до нас під час чуми шляхетні італійці. Так питання: “Куди піти в Києві?”, змінився чудовою ідеєю: “А чи не поїхати нам куди-небудь?” Сказано – зроблено! Дуже гарні люди запросили нас провести вихідні за містом. Відмовитися від соковитих шашличків і червоної риби, запеченої на вугіллях і тим більше від приємної й затишної компанії ми не змогли.

І ви, знаєте, дорогоцінний наш читач, вілла Пальм’єрі у Ф’єзолє, куди як вважається, пішли собі геть герої Боккаччо, у порівнянні із Глібовкой, просто відстій. У перший раз це спало на думку, коли ми кинули перший погляд на територію, у другий раз, коли ввійшли в гостьовий будиночок, ну а до кінця дня спочатку скороминуща думка перетворилася в стійке переконання: “Не знаємо, як там було у Ф’єзолє, але в Глібовці краще.

Самою величезною принадністю Глібовки, що тільки ми, городяни, здатні по-справжньому оцінити, є повітря. Сосновий ліс – це те, що потрібно. Пам’ятаєте приказку: «У сосновому лісі – найкраще молитися, у березовому – сміятися й веселитися, а в ялиновому лісі – повіситися»? Те, що сосни мають величенну позитивну енергетику відчувається навіть на відстані: дивишся на картинку – і хочеш увійти. А насправді, такого релакса, як у Глібовці ми давненько не відчували.

Нас запросили в «Золотий струмочок». Затишні дерев’яні фінські гостьові будиночки (є двоповерхові, є поменше), маленькі затишні альтанки для готування шашлику (у них є витяжка, мангал і сітка-кронштейн), рукотворний струмочок, що тече по території, сосни, що стосуються стін, гарний ресторан. Хазяї цього чудесного місця все передбачили. Єдине, із чим довелося повозитися, так це з нашою майже трьохкилограмовою фореллю, що влазити у звичайний мангал категорично відмовлялася. Але нічого, ви знаєте, в «Струмочку» є все, у тому числі, крита площадка біля ресторану з величезним мангалом і люб’язно припасеним запасом дров. Деякі відпочиваючі навіть прийняли нас за працівників кухні й вимагали шашличків. Але ми жадібні, і, до того ж, нас чекала затишна, озбройна качанами, компанія:)

Порадувало відсутність тумц-тумц-дискотеки. Тиша, благодать. Вечірній час можна скоротати в прогулянках по пансіонату або біля вогню каміна, розповісти останні новини, смішні історії, пограти з дітьми (із затишного дитячого майданчика ми Івана ледве потягли) або пограти в що-небудь. Але можна просто подихати. Як це робили ми – глибоко й в обидві ніздрі.

Їхати в Глібовку з Києва порядку 40 хвилин на особистому транспорті.

Читать остальное »

Відвідаємо тепер інший пансіонат у Святогірську – «Зелений гай». В’їжджаючи у Святогірськ, з боку Богородичного, проїхавши стелу «Святогірськ», проїхавши ліворуч пансіонат «Славяногорский», і проїхавши ледве далі праворуч ви побачите пансіонат «Зелений гай». Пансіонат «Зелений гай» ближче до Святогірську, чим пансіонат «Славяногорский», але ненабагато.

Читать остальное »

Озеро возле пансионата.

Відразу ж заспокоїм читача – це не рекламний пост, але читається як реклама. Так, так буває, якщо місце дійсно гарне й хазяї проявляють не напускну привітність, а по-справжньому й без надриву проявляють турботу.

Читать остальное »

В’їжджаючи у Святогірськ із боку Богородичного ви відразу ж за стеллою «Святогірськ» ліворуч побачите пансіонат «Славяногорский». Сам Святогірськ можна з великою натяжкою вважати містом, тому для позначення розташування пансіонату «Славяногорский» можна застосувати висловлювання «край села». Втім, кому який відпочинок подобається. Нас троє: я, дружина й хлопчисько. Мене особисто цікавить природа: річка, ліс, повітря. Я люблю плавати, тому мені потрібна чиста водичка й щоб ріка поруч. Із другим не дуже повезло. До ріки потрібно йти хвилин 15. Це незручність із лишком окупається тим, що дорога йде через ліс, у якому стільки всього цікавого!

Читать остальное »