russian
ukrainianКуди піти в Донецьку? Парк кутих фігур.
Ще однією визначною пам’яткою міста Донецька, крім парку Щербакова, є парк кутих фігур. Скоротати час, поїхати з весіллям і пофотографуватися, погуляти з малям, побачити нові скульптури, виконані зі сталі, попити пивця так чи мало навіщо ще можна піти в гарне місце.
Щороку, як правило, у середині вересня в Донецьку у дворі міського виконавчого комітету проходить фестиваль ковальської майстерності. Як говориться в прислів’ї: можна довго дивитися на воду, що ллється, на вогонь, і на те, як працюють інші. Воду, що ллється, можна побачити зі зворотної сторони виконкому, а от останні два задоволення можна побачити у його дворі. Тому, якщо ви плануєте, куди б піти у вересні в Донецьку, то обов’язково сходіть на це свято.
Свята часто закінчуються купою пляшок, пластикових пакетів і т.д. Це свято залишає після себе чудові композиції. На них можна поскакати, покататися, на них можна видрати. І звичайно ж вони прекрасні й на них можна любуватися. Їх можна також і придбати. У нас вдома дотепер зберігається свічник із цього свята, подарований нам друзями.
Але заради всього святого, не відгвинчуйте нічого! Дотепер незрозуміло, кому й навіщо знадобилися болти із Царя-гармати. До речі, деякі Мюнхаузени умудряються виспатися в ній.
Вони не люблять місто
Такі покидьки, на превеликий жаль, є практично в будь-якому населеному пункті. Як би красиво не було навколо, вандалам це лише діє на нерви. А кожна біла мармурова поверхня, змушує чесатися їх пітні, шкідливі руки. Їх мало хто бачить, а більшість воліють не зауважувати їх під час занять нелюбов’ю, але результати цього неподобства неможливо не помітити. Одного малолітнього дебіла з фарбою, на жаль, досить, щоб зіпсувати настрій тисячам городян, змушених роками любуватися на мерзенності, які прийшли в його напівпорожню голову.
Добре б це були тільки невиховані хлопчиськи або дівчиська. У підлітків є шанс, подорослішав, усвідомити, що це мерзотно, і виправитися. Так адже повною мірою все вищесказане ставиться й до дорослих городян, яким просто лінь взяти із собою пакетик і скласти все те добро, що не розкладається сторіччями,, що вони притягли із собою на природу. Знайти милу чисту галявинку й перетворити її на смітник на найближчі тисячу років – справа двох-трьох годин. А потім, можна розповідати про те, як усе запаскуджено, і як жахливо працюють міські служби. Ще б, як одному двірникові встигнути за сотнями виробників сміття?
Так хочеться часом прийти до цим несвідомим суб’єктам додому й принести все це сміття. Щоб їм було також кривдно. Життя, взагалі, не ахті й все таке, але ніхто не змушує нас, пробачте, прити до знайомим у гості, напаскудити в спальні на хазяйське ліжко. Але ж набережна – це теж частина нашого житла, а не суспільна вбиральня або філія смітника.
Ми пройшлися по Оболоньській набережній з малям. Так, як це роблять десятки тисяч місцевих жителів. Ми – позитивні люди, але, Боже, неможливо не засмутитися, дивлячись на мармурові статуї з відбитими головами, покриті мерзенними карлючками. Можна спробувати їх не помітити, а можна спробувати крикнути в нікуди: “Люди! Ну, будьте ж людьми! Адже ніхто не змушує вас бути скотами!”
Нехай їм принаймні ікнеться – вирішили ми. Нехай їм ікається щораз, коли хтось буде читати цей пост або залишати коментарі. І ще: люди, що вбивають красу, пам’ятайте, з кожним днем краси й щастя у вашому житті стає усе менше. Може варто зробити два кроки й дійти до урни?
Глібовський Декамерон
Слідом за старою притчею про чуму ми вирішили згадати “Декамерона” Боккаччо. Якщо ви пам’ятаєте, саме страшна епідемія змусила десять знатних італійців покинути місто, усамітнитися на прекрасній віллі. Ну, а щоб не нудьгувати ці знатні синьйори та синьйорити стали розповідати один одному чудові історії: смутні й смішні, романтичні й фривольні, історії з несподіваними фіналами і яскравими героями. Коли ти за містом, горить камін, на столі вино, а поруч цікаві, неабиякі люди, епідемія відступає, на серце світло, а скарбничка щасливих днів переповняється золотом вражень.
Робота, турботи й турботи не дозволили нам сховатися від епідемії на цілих десять днів (всі таки ритм життя в епоху Боккаччо не був таким скаженим), але вирватися з міської суєти навіть на день – чим не привід відчути повноту буття?
Властиво ми вже писали раніше, що можна зникнути від епідемії грипу за містом, як це робили до нас під час чуми шляхетні італійці. Так питання: “Куди піти в Києві?”, змінився чудовою ідеєю: “А чи не поїхати нам куди-небудь?” Сказано – зроблено! Дуже гарні люди запросили нас провести вихідні за містом. Відмовитися від соковитих шашличків і червоної риби, запеченої на вугіллях і тим більше від приємної й затишної компанії ми не змогли.
І ви, знаєте, дорогоцінний наш читач, вілла Пальм’єрі у Ф’єзолє, куди як вважається, пішли собі геть герої Боккаччо, у порівнянні із Глібовкой, просто відстій. У перший раз це спало на думку, коли ми кинули перший погляд на територію, у другий раз, коли ввійшли в гостьовий будиночок, ну а до кінця дня спочатку скороминуща думка перетворилася в стійке переконання: “Не знаємо, як там було у Ф’єзолє, але в Глібовці краще.
Самою величезною принадністю Глібовки, що тільки ми, городяни, здатні по-справжньому оцінити, є повітря. Сосновий ліс – це те, що потрібно. Пам’ятаєте приказку: «У сосновому лісі – найкраще молитися, у березовому – сміятися й веселитися, а в ялиновому лісі – повіситися»? Те, що сосни мають величенну позитивну енергетику відчувається навіть на відстані: дивишся на картинку – і хочеш увійти. А насправді, такого релакса, як у Глібовці ми давненько не відчували.
Нас запросили в «Золотий струмочок». Затишні дерев’яні фінські гостьові будиночки (є двоповерхові, є поменше), маленькі затишні альтанки для готування шашлику (у них є витяжка, мангал і сітка-кронштейн), рукотворний струмочок, що тече по території, сосни, що стосуються стін, гарний ресторан. Хазяї цього чудесного місця все передбачили. Єдине, із чим довелося повозитися, так це з нашою майже трьохкилограмовою фореллю, що влазити у звичайний мангал категорично відмовлялася. Але нічого, ви знаєте, в «Струмочку» є все, у тому числі, крита площадка біля ресторану з величезним мангалом і люб’язно припасеним запасом дров. Деякі відпочиваючі навіть прийняли нас за працівників кухні й вимагали шашличків. Але ми жадібні, і, до того ж, нас чекала затишна, озбройна качанами, компанія:)
Порадувало відсутність тумц-тумц-дискотеки. Тиша, благодать. Вечірній час можна скоротати в прогулянках по пансіонату або біля вогню каміна, розповісти останні новини, смішні історії, пограти з дітьми (із затишного дитячого майданчика ми Івана ледве потягли) або пограти в що-небудь. Але можна просто подихати. Як це робили ми – глибоко й в обидві ніздрі.
Їхати в Глібовку з Києва порядку 40 хвилин на особистому транспорті.
Куди піти? Донецьк. Парк культури й відпочинку ім. Щербакова
Розташован парк біля старого стадіону «Шахтар». Вхід у парк із декількох сторін. Зараз поставили гарні куті забори, тому в парк краще заходити або з боку вулиці Університетської (зупинка «Парк Щербакова»), або з боку супермаркету «Амстор».
Місцева влада дійсно стурбувалися красами Донецька й, зокрема, парком Щербакова. До реконструкції парк був потворний, незручний, нецікавий. Хоча парк періодично забирали. На парковій стороні уздовж ставка були страшенні заросли очерету.
Реконструювали парк досить швидко. Ми із сином щосуботи спостерігали перетворення. Практично щосуботи в парк приїжджав мер із численною раттю й контролював процес.
Куди піти в Києві? Музей Великої вітчизняної війни 1941-1945р.м.
Продовжуючи тему відкритих просторів під час грипу, пропонуємо прогулятися в музей Великої вітчизняної війни 1941-1945р.м.
Мені подобається добиратися сюди пішки від станції метро «Арсенальна». Територія музею і справді величезна. Відразу ж на головній алеї встановлені пушки, якщо пройти далі, те праворуч буде музей сучасної бойової техніки. У якому за 5 гривень ваше маля може посидіти за штурвалом бойового вертольота, полазити на танках і бронетранспортерах.
Якщо пройти далі, те можна потрапити в музей раритетної техніки.
Вартість входу – 5 гривень, фотозйомка – 5 гривень, а якщо в вашої дитини є бажання залізти в літак, те ще 5 гривень вхід.
Техніки багато. Від старенької бронемашини, у якій незрозумілим чином уміщалися водій і стрілець, і аж до балістичних ракетам.
Якщо піти ще далі, до пам’ятника Батьківщині-матері, то можна побачити два розмальованих танки, на яких граються дітлахи. Мені здається, це найкраще застосування цим монстрам.
Найсприятливіший, на мою думку, час відвідування музею це травень. У цей час, у будні дені, там практично нікого немає, навкруги все цвіте. Запахи весни сп’яняють і бадьорять.
А узимку тут досить прохолодно, дме вітер.
Загалом, не дуже затишно.
А раз не дуже затишно, отже тут точно немає вірусу 
Тому одягаємося тепліше й уперед!
Куди поїхати? Донецьк. Святогірськ. Пансіонат «Зелений гай»
Відвідаємо тепер інший пансіонат у Святогірську – «Зелений гай». В’їжджаючи у Святогірськ, з боку Богородичного, проїхавши стелу «Святогірськ», проїхавши ліворуч пансіонат «Славяногорский», і проїхавши ледве далі праворуч ви побачите пансіонат «Зелений гай». Пансіонат «Зелений гай» ближче до Святогірську, чим пансіонат «Славяногорский», але ненабагато.
Куди піти під час епідемії. Друга частина
Отже, як і обіцяли, пишемо про те, куди піти в Києві під час епідемії. Облогове життя триває вже тиждень, так що думаю багато хто не всидять на вихідних удома. І правильно зроблять. Придуха – це дуже погано.
Куди піти у Києві під час епідемії свинячого грипу.
На жаль учора, наше звичайне п’ятничне запитання: «Куди піти у вихідні?» не викликало жодного ентузіазму. Ми злякалися свинячого грипу, скупчень заразних людей. Злякалися за себе й за дитину. Та і як не злякатися, якщо на вулицях зустрічаєш людей у ватно-марлевих пов’язках, а газети, телебачення й інтернет, змагаються, описуючи різні жахи та пророкуючи початок страхітливої епідемії.
Читать далее
Куди піти у Київі? Маршрут: Поштова площа-Фунікулер-Андріївський узвіз-Контрактова площа.
Начинаем путешествие от станции метро “Почтовая площадь”. Далее заходим в фуникулёр, который поднимает нас на Михайловскую площадь.
Карта маршрута
