Куда пойти?

Архивы ‘Украина’ категории

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Деякі вчені кажуть, що динозаври вимерли від холоду. У Києві похолодало, але цих теплолюбних тварин ще можна зустріти в парках міста. Зокрема, на Співочому полі (що біля парку Великої Вітчизняної Війни під відкритим небом) зібралось величезне стадо з різних куточків землі.

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

У минулій статті “Пляжі Києва й Київської області. Що крім Дніпра пропонує столиця?” ми почали огляд місць відпочинку киян. Продовжуємо огляд місць, які можна відвідати або в самому Києві, або недалеко від міста влітку.

Читать остальное »

Жара й сонце змушують думати тільки про одне. Як би освіжитися? Де б покупатися? Де найближчий пляж і чистий водойм? Киянам щодо цього повезло. Мало того, що місто розташоване на ріці, так ще й навколо міста є безліч водоймів, у яких офіційно дозволене купання. Всі вони розташовані поблизу селищ-супутників столиці або не далі, ніж в одним-двох кілометрах від села.

Читать остальное »

Київ, столиця України, відомий своїми культурними традиціями. Рідкі визначні пам’ятки Києва, мальовничі види, цікаві музеї, різноманітні можливості для відпочинку, роблять місто надзвичайно популярним у туристів з різних країн.

Читать остальное »

Сьогодні ми з Вами стали очевидцями хвилі тотальної «японізації» місць громадського харчування. Це «стихійне» явище викликане підвищеним попитом слов’янського народу до японської кухні. Він так облюбував барвисту їжу з рису й рибних делікатесів, що вже не уявляє свій раціон без неї. Як наслідок цього – на кожному куті суши бар. Керуючись золотим правилом «попит породжує пропозицію», столичні ресторатори не лінуються відкривати суші-студії, японські ресторани, суші-бари й т.д. Важливо відзначити, що при цьому вони максимально точно намагаються задовольнити не тільки смакові переваги споживачів, але й естетичні.

Читать остальное »

Ідучи Оболонською набережною на минулих вихідних, ми помітили в чиємусь саду чотири надзвичайних деревця. Одягнені від верхівки до п’ят величезними бузково-рожевими квітами вони приковували до себе увагу всіх, хто йшов мимо.

Читать остальное »

25 квітня відбулося відкриття фестивалю, обіцяли багато цікавих подій. У центрі обладнаної території стояла сцена, перед якою обгороджена величезна арена. На іншій стороні встановлені дерев’яні двоповерхові будівлі, звідки можна спостерігати за тим, що відбувається на сцені. Правда нічого особливо цікавого на сцені ми так і не помітили. Уроки середньовічних танців звелися до банальних хороводів з малечею дошкільного віку, концерт національних меншостей України нагадав про радянську самодіяльність. Звичайно грузинські танці або єврейські пісні – це комусь цікаво, але при чому тут Київська Русь? В 21.00 обіцяли феєрверк, але нам потрібно було додому, і ми не стали затримуватися допізна.

Читать остальное »

Парки типу активно анонсуємой у Києві «Київської Русі», у Західній Європі не в новинку. Люди приїжджають туди або приходять, щоб погуляти, повеселитися, розважити дітей, прийняти участь у заходах.

Читать остальное »

На жаль, ні для кого не секрет, що ціни на Кримських курортах постійно ростуть. Хоча ні сервіс не поліпшується, ні море чистіше не стає. Південний берег півострова як і раніше тримає пальму першості по дорожнечі: вартість однокімнатного житла на добу складає від 50 до 180 доларів. Хоча можна знайти кімнатку у приватному секторі й за 20 доларів, щоправда, на пристойній відстані від моря. Можна побувати й на екскурсіях – по різних містах півострова, монастирях (з купанням у святих джерелах) і замках, а ще в Старий Крим до татар (попутно відвідати татарської кухні).

Читать остальное »

Незабаром наступить літо й усім захочеться до моря. Що робити, якщо з якихось причин вам не вдається поїхати в далеку закордонний поїздку. Залишаються тільки наші рідні моря, – Азовське й Чорне. Тим, хто збирається відправитися на морський відпочинок, пропонуємо огляд морських курортів

Читать остальное »

Продовження серії “Сім чудес України”

Хортиця – найбільший з дніпровських островів, неповторний природний об’єкт, де на невеликій площі можна зустріти і фрагменти байрачного та плавневого лісу, і куточок незайманого степу, і зразки рідкісної рослинності, і геологічні цікавинки.

У 1958 році острів отримав статус природної пам’ятки місцевого значення, в 1963 вказаний статус зріс до рівня значення республіканського, але й це не відповідало культурно-науковому рівню унікального острова, адже на Хортиці було знайдено понад 1000 видів рослин та близько 100 об’єктів археології – в 1965 році Хортицю оголошено Державним історико-культурним заповідником. Уже за часів незалежності, в 1993 році заповіднику надано статус Національного.

Читать остальное »

Продовження серії “Сім чудес України”

Засноване древніми греками місто-держава проіснувало майже 2000 років і його багатобічна історія невідривно переплітається з історією Древньої Греції, Риму та Візантії.

Давньогрецькі колоністи заснували Херсонес (що означає “півострів”) на південно-західному узбережжі Криму понад 2500 років тому, нині залишки міста – чи не найцікавіша пам’ятка сучасного Севастополя. В ті далекі часи, немов хвилі невгамовного Чорного моря, омивали стіни Херсонеса найрізноманітніші племена, далеко не всі з яких виявляли мирний характер. Згодом, у часи середньовіччя, коли Херсонес зробився фактично християнською столицею півострова, довкола міста, зокрема в численних печерах, почали активно зростати християнські скити та монастирі. Наприкінці XIV століття чергова навала кочівників знищила двохтисячолітнє місто, залишивши нам для споглядання лише мальовничі руїни.
Читать остальное »

Продовження серії “Сім чудес України”

Софія Київська – відома цілому світові архітектурна та художня пам’ятка ХІ століття. Літописи згадують дві дати заснування собору: 1017 та 1037 роки.

Засновником історичного собору літописці називають знаменитого князя Ярослава Мудрого, за часів якого Київська Русь зазнала періоду розквіту. Щоправда деякі джерела зауважують, що Ярослав лише завершив справу батька, Хрестителя Русі Володимира, а той, буцімто, започаткував будівництво святині на місці, де здобув перемогу над печенігами. Закінчилося будівництво храму лише в 1049 році, коли його освятив тодішній київський митрополит Феонемт. Збудований во славу Божої Премудрості собор покликаний був канонізувати та зміцнювати на неозорих теренах Київської держави нову віру.

Читать остальное »

Продовження серії “Сім чудес України”

Древній бастіон, під сивими стінами якого бували і воїни турецького султана, і повстанці Дитинки та Мухи, і козаки Дмитра Вишневецького та Петра Дорошенка. Свого часу до фортеці двічі входило військо Богдана Хмельницького.

На початку XI століття, зміцнюючи кордони молодої держави Володимир Великий повелів звести на високому березі Дністра військове укріплення, якому виповнилося нещодавно 1000 років. Хотин – одне з найдавніших міст України. Спершу укріплення було дерев’яним, археологами знайдено тут залишки древнього поселення, корені якого губляться в далекому ІХ столітті.

Хотин продовжував виконувати важливу роль по охороні південно-західних меж Русі навіть після монголо-татарського вторгнення, тоді він входив до складу Галицько-Волинського князівства. Фортеця здавна прикривала стратегічну переправу через Дністер та була неабияким острахом для південних кочівників. Саме за часів Данила Галицького в ХІІІ столітті тут було зведено перші кам’яні фортифікації.

Читать остальное »

Продовження серії “Сім чудес України”

У самому центрі України, в місті Умань, що на Черкащині, на площі в 154,7 га розташувалася неповторна перлина садово-паркового мистецтва світового рівня кінця XVIII – початку XIX століть – “Софіївка”. Нині парк належить Національній академії наук України.


Сьогоднішній дендропарк являє собою багатопрофільну установу, яка виконує функції науково-дослідного інституту НАН, осередку інтродукції, мобілізації та акліматизації флори зони правобережного українського лісостепу, музею садово-паркового мистецтва, туристичного об’єкту та навчально-виховної бази. У відповідності з Флорентійською хартією “Софіївка” відноситься до категорії “Історичного саду”.

Читать остальное »

Продовження серії “Сім чудес України”

У 1051 році православні ченці Антоній та Феодосій заснували в печерах біля літнього князівського терему Брестово за Києвом монастир, який і названо було Печерським.

Уже в 11 ст монастир був осередком поширення та утвердження на київських землях нової релігії. У 12-у він отримує почесний статус Лаври, тобто головного монастиря руських земель. Саме тут зосереджувалися провідні культурно-церковні сили Київської держави, писалися перші літописи, перекладалися на давньоруську праці європейських та візантійських мислителів. В тихих келіях Лаври працювали такі відомі літописці, як Никон та Сильвестр, писав “Повість временних літ” Нестор. В Лаврі було складено неоціненне джерело відомостей про давню Русь – “Києво-Печерський патерик”.

Читать остальное »

Продовження серії “Сім чудес України”

Історія свідчить, що кам’яниця збудована литовськими князями Коріятовичами, які господарювали тут у 60-х – 90-х роках XIV століття. Упродовж сотень років височіє над Смотричем гордовита фортеця, неповторних обрисів надають довколишньому краєвиду її могутні, орнаментовані загадковою латиною, бастіони.

Камянець-Подільский ніби затримався в середньовіччі, його знаменита цитадель, що є одним із найбільших оборонних об’єктів України та міжнародно визнаним зразком світового мілітарного будівництва надає старовинному місту неповторного шарму.

Читать остальное »

Пропонуємо вашій увазі статттю нашого постійного автора Олексія Ганзенко про сім чудес України.

У 2007 році за ініціативою Народного депутата України Миколи Томенка було проведено безпрецедентний за масштабом та рівнем завдань конкурс по визначенню семи чудес України, семи найвидатніших історико-архітектурних пам’яток нашої держави, причому визначати їх мусіли самі українці.

Упродовж своєї більш ніж тисячолітньої історії Україна переживала як карколомні злети, коли про Київську державу з пошаною відгукувалися найсановитіші європейські монархи, так і періоди руїн та напівзабуття, коли, здавалося, саме наймення Україна розчиняється між ласими до масних українських чорноземів сусідами. Перекочувалися через наші краї незліченні орди, топтали червоні кетяги української калини ковані чоботи завойовників, продиралися лісистими хащами до язичницьких племен озброєні силою нової віри місіонери. І кожна епоха залишала по собі пам’ятки в камені, в письмі та в народній пам’яті.

Читать остальное »

У мене це місто асоціюється із сонцем. Сонце рясно ллє тепло марнотратно заповнює Вознесенськ сліпучим сонячним дощем. Сонце скрізь: на велетенських кронах дерев у парках, на жовтих стінах шестигранної водонапірної башти, прикрашеної зображенням герба міста, на сивому камінні річкового берега. За рідкісним винятком вулиці Вознесенська прямі, відкриті світлу, сонцю й нескінченним степовим вітрам.

Читать остальное »

Ті, хто був у Соледарі, невеликому містечку, розташованому на відстані 100 км від українського Донецька, скажуть, що нічого незвичайного в цьому невеликому шахтарському містечку немає. Але так можуть сказати тільки ті, хто не опускався під місто, у шахту, що перебуває на глибині 300 метрів.

Саме тут перебуває підземний музей, що екскурсоводи називають Царством соляної королеви або Скарбницею Соледара. Власне кажучи, музей утворений на місці колишнього соляного рудника № 1- 3 і відкрився для відвідувачів не дуже давно. У самому ж Соледарі видобуток солі шахтним методом ведеться із середини XIX століття. Сіль експортується в багато країн світу.

Перше враження від соляної шахти туристи одержують уже в ліфті. Він опускається під землю 2 хвилини, але при цьому здається, що відбувається подорож у машині часу. Потрапивши під землю, перше, на що звертаєш увагу – тиша. Підлога музею являє собою не що інше, як дно древнього моря, а самі шари солі йдуть під землю на глибину від 500 і більше метрів. Найчастіше в соляних шарах можна побачити відбитки древніх риб і рослин, які, щоправда, взяти на пам’ять не вийде, адже не зрячи сіль називається кам’яною.

Читать остальное »

В результаті якихось неймовірних землетрусів, Балаклавська бухта урізалася в глибину скельного масиву на 1500 метрів, у результаті чого тепер тут практично не буває штормів, жодній бурі не пройти у вигадливий басейн Балаклавської бухти. Тільки птахам з їхньої висоти можна розгледіти синьо-зелені контури моря й землі, які сплітаються у формі букви S.

Уперше Балаклава згадується ще в гомерівському епосі. Шість діб море качало корабель на хвилях. На сьомий день буря викинула корабель у містечко велетнів – листригонів. Так перший літературний герой у світі потрапив у Балаклаву.

Читать остальное »

Дивне містечко на рівній, як стіл, просоленій чорноморським пилом бессарабській рівнині, між прісних і солоних озер, очеретяних плавнів на могутніх протоках Дунайського устя. Цілюще, насичене йодистими випарами повітря, розкішні південні садки навколо переважно одноповерхових будинків ренійців, всюдисуща присутність Великої Ріки.

Місто існує, поки існує Дунай. Засмаглі, обпалені рівнинними вітрами ренійці або працюють у порту, або ходять по далеких морях-океанах під усілякими прапорами, або рибалять на Дунаї, або бракон’єрствують у ніким і ніколи до кінця не врахованих і не запротокольованих плавнях. Головна визначна пам’ятка міста – Морський порт. Здалеку видно, як задумливо схилилися над його причалами різнобарвні крани, немов лелеки циклопічних розмірів, що збилися в зграю. Може, завмерли вони, згадуючи кращі часи, адже нині сліди запустіння на величезних припортових територіях помітні кожному. Але ж глибоководний ренійський порт здатний приймати океанські лайнери!

Читать остальное »

В 76 кілометрах від Києва, на березі Дніпра, переконливо “окупувавши” мальовниче устя річечки Леглич, розташувався Ржищев. Стародавнє містечко, що веде свій родовід від напівлегендарного Іван-міста часів Русі, чарує гостя пастельною красою своїх крутих схилів, суворою класичною величавістю Троїцької церкви, романтичним смутком притоплених у пристані баркасів…

Людина облюбувала ці благодатні пагорби давно. Це якщо говорити абстрактно, а по суті… Єгипетські піраміди бачили? Отож, посланники вічності ще тільки проектувалися, а на берегах Леглича вже щосили клекотало буття першої у світі землеробської цивілізації. Да-да, саме тут пульсувало серце гарне відомої нам зі шкільної лави Трипільської культури, що підтверджує музей, що розташований у Ржищеве.

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Читать остальное »

Перебуваючи в симпатичних городках біля західних кордонів України, неминуче дивуєшся: а чи не перетнув ти ці самі кордони? Тут ви не почуєте звичного, на жаль, але такого дуже звичного в інших регіонах держави, зворот типу “чоловік” або “жінка” (а ще продавці на базарах говорять “дама”), тут “по європейські” звернуться до вас: “пан” або “пані”, на питання “котра година” відповідять чемно й милозвучно, але так, що ви зовсім нічого не зрозумієте – Європа!

Пробираючись до історичного центра міста з боку автостанції №2, ви неминуче зустрінете на своєму шляху місцевий ринок. Вузенька вуличка, захаращена всіляким товаром, здається: тільки поміняй одяг торговців так покупців, тільки напихай в усі завулки замість автомобілів воза, і – ти в колоритному середньовіччі. Відносно запахів – усе в порядку: пахощі підгнилого банана цілком зійде за аромат гною.

Читать остальное »

Не знаєте, куди поїхати в Київській області? Рекомендуємо вам чудове, заповнене світлою енергетикою містечко Богуслав. Ну, а куди піти в Богуславі ви довідаєтеся з нового есе Олексія Ганзенка.

БОГУСЛАВ

У складну-романтичну пору гормонального вибуху я полюбляв приїжджати в Богуслав. Просто побродити старими завулками його історичного центра, заглянути в книгарню (там був букіністичний розділ!); звичайно ж пройтися ажурним клепаним мостом через Рось, його проїзжа частина була вимощена дошками, спочатку по них заборонили рух вантажівок, а пізніше – взагалі будь-якого транспорту і якийсь час міст був пішохідним. Здорово було, опираючись на його утомлені поручні, стежити, як вирує глибоко внизу, продираючись між бегемотоподібними валунами невгамовна Рось, любуватися її стрімчастим лівим берегом, де, здається, немає жодного мало-мальськи пристойного валуна, на верхівці якого майстровитий богуславчанин не приліпив би своє житло. Ластівкино гніздо пам’ятаєте? Тут таких гнізд десятки!

Читать остальное »

Знайомий нам інтер’єр сучасної Андріївської церкви практично повністю був створений до 1755 року. Растреллі власноруч спроектував кафедру, іконостас і надпрестольний покров, все різьблення було виконано майстрами з Києва (Христофором Орейдахом, Йосипом Домашем, Матвієм Мантуровим і Андрієм Карловським). Авторами більшості ікон, які ми бачимо в іконостасі Андріївської церкви були російські художники, у тому числі Олексій Антропов і Іван Вишняков.

Руйнація і забуття

На жаль, долею побудованої всупереч бажанню Київської єпархії церкви після смерті імператриці ніхто не цікавився. Тільки в 1767 році вона нарешті була освячена, однак служби в ній не проводилися, оскільки, по-перше, до цього часу прихід для Андріївської церкви усе ще не був визначений, ну а по-друге, церква напрочуд швидко опинилася в аварійному стані через недосконалість обладнаної будівельниками дренажної системи, постійних зсувів схилів пагорба, вітрів і дощів.

Протягом наступних ста двадцяти років було проведено кілька ремонтів, які втім практично не поліпшили ситуацію. Через нестачу коштів ремонт жодного разу не був зроблений у повному обсязі, ремонтувалося тільки те, що вже повністю вийшло з ладу. Крім того, невдалий ремонт в 1891 році (усувалися наслідки удару блискавки в купол) спотворив пропорції головного купола Андріївської церкви. Лише в 1900 році завдяки самовідданій роботі архітектора Володимира Миколаєва Андріївської церкві вдалося повернути колишній вигляд.

Читать остальное »

Розповідаючи про визначні пам’ятки і красоти Києва, не можна обійти стороною такі сакральні місця, як Андріївська церква й Андріївський спуск. Про Андріївський спуск ми ще поговоримо, а сьогодні хочеться розповісти детальніше про Андріївську церкву. На мій погляд – це найгарніша церква не тільки Києва, але й усієї України. Архітектура цієї бірюзової красуні вражає своєю елегантністю, почуттям смаку й звичайно ж неповторною красою. Зійшлося воєдино усе: століттями намолене місце, геніальність архітектора, дивовижні краєвиди навколо, надзвичайно гарне оточення й ще сотні дріб’язків, які й відрізняють шедевр від просто гарної і якісної роботи.

Читать остальное »

Далі, рухаючись по стежці, ти потрапляєш у Розбійницьку бухту. Скільки багатств бачили ці береги. Сюди звозили награбоване пірати, тут вони ховалися від погоні. Вода кристально синього кольору, так і вабить вас зануритися в її простори. Перейшовши через мис Капчик, ви опиняєтесь на Царському пляжі. Сам, цар землі російської, Микола II зі свитою відпочивав на цьому пляжі, занурюючи своє царствене тіло у води Чорного моря, насолоджуючись ласкавим сонцем, вдихаючи цілющий кисень ялівцевого гаю.. А скільки фільмів знято тут! «Пірати ХХ сторіччя», « Три плюс два», «Людина-амфібія» і безліч інших.

Читать остальное »

Довгоочікуваний час відпустки… І от ви із мріями і надіями провести свою відпустку в гарному, екологічно чистому й цікавому місці їдете до моря, на півострів Крим, у селище Новий Світ, розташоване в 7 км від міста Судак. Всього 15 хвилин в маршрутному таксі і ви наближаєтеся звивистою, гірською дорогою до селища, а перед вашим поглядом постає чудовий краєвид: море, величні гори, бухта з надзвичайно чистою водою й зелена Гора Сокіл (більше ніж 500 метрів над рівнем моря). Піднімається велично вона над селищем. Густа зелена рослинність покриває всю поверхню гори, тут ви знайдете величезне число різних видів трав і дерев. Якщо поталанить, під горою ви можете знайти уламки коралів, тому що сама гора – величезний корал, який багато сторіч тому піднявся зі дня моря. Гора дала притулок безлічі птахів і рідкісним реліктовим породам ялівця.

Читать остальное »

(Продовження. Початок)
І все ж таки, всі дороги Ужгороду ведуть в Ужгородський замок – найдревнішу й найбільш імпозантну будову сучасного Ужгороду, справжню гордість не тільки цього древнього міста, але й усього Закарпаття. Фортеця розміщена на сході міста, на високому пагорбі вулканічного походження. Побудовано замок в VII-IX століттях (точна дата на жаль не відома). Тоді на території сучасної фортеці виникло невелике укріплене городище білих хорватів. Уперше в хроніках згадування про замок зустрічається в 903 році, коли за свідченням літописця резиденція князя Лаборця була знищена кочівниками-угорцями. У кінці 18 століття Марія-Терезія передала цей пам’ятник архітектури Мукачевській єпархії, і в Ужгородському замку розмістилася духовна семінарія. На сьогоднішній день Ужгородським замком відає Краєзнавчий музей. Обов’язково завітайте на екскурсію, почуєте багато цікавого. А ще нас вразили скульптури Геракла, що вбиває Лернейську гідру (1842 р.), і виставлене трохи осторонь зображення Меркурія (Гермеса).

Читать остальное »

Сьогоднішній наш репортаж ми починаємо з Зоологічного музею, що розташован в центрі Києва біля станції метро «Театральна». Сила-силенна зібрано тут усяких тварин, звірів, риб, комах, жучків-павучків, метеликів і іншій науці відомої, у банки з формаліном покладеноъ, у нафталін загорненої живності.

Ми пішли навмання, похапцем, наприкінці дня. Ледве запізнилися до 16-00 нас було не пустили й перед нами й такими ж як ми замкнули двері, але наші добрі дитинки пробили сльозами своїм нерозумним батькам шлях у храм науки й ми змогли насолодитися, хоча й не всіма, але багатьма принадностями.

Що ж ми побачили в Зоологічному музеї?

Звірин тут так багато, що ми змогли пройти тільки один поверх за сорок хвилин Люди свідомі підказали нам, що потрібно починати із другого поверху Тому що там все дуже цікаве. Перевірити цю тезу ми не змогли, тому що побували тільки на одному поверсі, але побачили масу всього.

А це були: метелика, жучки, молюски, риби, мавпи, тигри, леви, гієни, вовки, лиси, змії, черепахи, пінгвінчики та пінгвіни, орли, шуліки, сови, а також дуже живий куточок, у якому ми спостерігали із задоволенням хамелеонів, павуків, змій, черепах і багато чого такого, що в розумі та у маленькому репортажі не уміститься. Тому йдіть туди сміло й ведіть своїх малят. Буде цікаво.

У музей пускають до 16-00.
Вартість входу 15 гривень із дорослого та 10 – с дитини.

Якщо ви хочете відпочити недорого й комфортно, а головне душевно, приїжджайте до Ужгороду. А найкраще приїдьте у квітні – травні, коли місто одягається в убрання весняних колекцій таких всесвітньо відомих Кутюрьє, як Сакура, Магнолія і Яблуня й стає по-справжньому святковим і прекрасним.

Пам’ятник Августинові Волошину (Ужгород)

Як відомо, театр починається з вішалки, а місто з вокзалу. Ужгород зустрічає нас найкращим із всіх можливих сполучень: новим вокзалом і видами на стародавні будинки. Поруч із вокзалом перебуває пам’ятник президентові Карпатської України.

Цей пам’ятник відкрили в 2004, і присвячений він шістдесят п’ятій річниці Карпатської України й 130-йому ювілею Августина Волошина – цього видатного політичного й культурного діяча. Якщо спробувати двома словами розповісти про життєвий шлях Волошина, то вийде наступне: він був греко – католицьким священиком, засновником і керівником християнської – народної партії, після двох років перебування на пості прем’єр міністра Карпатської України, був вибраний її президентом, в 1945 був арештований радянськими спецслужбами й страчений. За цими короткими рядками ховається дуже яскрава, але трагічна доля.

Читать остальное »

Напевно було багато гарного написане про Київський театр ляльок, тому опустимо пафос і просто опишемо особисті відчуття, після візиту до Театру ляльок. По-перше, розташован він у центрі, недалеко від Маріїнського парку, стадіону «Динамо», Хрещатика, Майдану, тобто в центрі. Від станції метро «Майдан Незалежності» іти до Театру ляльок хвилин десять. По-друге, у театрі йдуть вистави, як для дітей, так і для дорослих. По-третє, чесно зізнатися, мені сподобався й дитячий спектакль. Дуже добре підібрана музика, досить велики ляльки. Ми дивилися «Русалоньку». Може це нам так повезло, не знаю. Але мене торкнула ця п’єса. Так що можете сміло йти зі своїм малям не боячись умерти там з нудьги. До речі, Вані теж сподобалася вистава. Хоча й зрозумів там він тільки те, що в бідної русалоньки пропав голос. А інше маля поділилося тим, що віно зрозуміло п’єсу так: «Принц виросте й заріже ножичком злу чаклунку». Загалом, п’єса вийшла різноманітна.

У ляльковий театр рекомендую приїжджати за півгодини до вистави, щоб усе гарненько розглянути й поспілкуватися з малям у незвичайній атмосфері. А квитки в ляльковий театр краще брати або в перший ряд або вище, наприклад у десятий. Тому що перші шість-сім рядів розташовані горизонтально сцені й можна не побачити головного. Хоча можна взяти маля на руки. Хоча, ми сиділи в п’ятому ряді, нам усе було видно, тому що спереду сиділи малята, а не тітки з дядьками.

У залі лялькового театру нам здалося трошки прохолодно. Тому треба одягти ще один светр або сорочку.

У Ляльковому театрі дуже красиво, є величезний акваріум, за скляною вітриною добре пізнавані лялькові персонажі: колобок, Вини-пух, П’ятачок і т.д.

Дитяча п’єса триває близько 40 хвилин. Саме стільки, щоб зовсім не набриднути малятам.

На «Русалоньку» квиток що дорослий, що дитячий коштує 25грн.
Взагалі ми бачили такі ціни: дорослий – 40 грн., дитячий – 25грн.

Адреса: м. Майдан Незалежності, М. Грушевського, 1-а.
Телефон: 278 5808 (каса)
Час роботи: Каса: вт-пт 11.00-14.00, 15.00-19.00, сб, нд і святкові дні 10.00-19.00.

Читать остальное »

Коли ми гуляли по Пирогово (хто не знає, є такий музей під відкритим небом неподалік від Києва), то нас дуже зацікавив просте питання: «Чому тут не продають справжні українські пироги?». Адже напевно кожний відвідувач музею купив би парочку, адже Пирогово – це готовий бренд! Зважаючи на все, думка ця відвідала не тільки нас. І от на початку жовтня поруч із Майданом Незалежності з’явився новий заклад, що запропонувало всім бажаючі саме пироги. Називається воно «Пирогово» і обіцяє відвідувачам все різноманіття найсвіжішої випічки. Взагалі питання: «Куди піти поїсти на Майдані?» неактуальне. Закусочних, кафе, ресторанів і фаст-фудів на Майдані й поруч із ним предосить. Є тут і горезвісний Мак-Дональдс, і невибагливі Форнетти, і неїстівна шаурма. Усе, що побажає душу зголоднілого туриста. Багато хазяїв зробили ставку на національний колорит і заманюють голодних борщем і варениками. Проте, не лежала наша душа до всього цього різноманіття. А от пиріжків схотілося. Зайшли раз, інший, і тепер кожний візит на Майдану або Хрещатику закінчується нищівним ударом по талії, занадто вуж смачними виявилися пиріжки й привітними хазяї.

Перелічимо плюси закладу.

1. Все абсолютно свіже. Більшість пиріжків гарячі, тільки із грубки.
2. Все дуже смачне. Під тонким шаром тесту ховається смачна начинка, тісто завжди гарне вимішане.
3. Щораз що-небудь новеньке. Асортимент постійно розширюється, з’явилися салати, фреши, супи й безліч інших смачних блюд. Востаннє нам сказали, що на черзі піца.
4. Все можна сміло давати дитині, немає ніяких ароматизаторів, консервантів, гострих соусів і т.д. Нашому Вані найбільше сподобалися пиріжки з вишнею й сирна запіканка.
5. Всі працівники дуже доброзичливі. Завжди в гарному настрої, охоче що-небудь порекомендують, замовлення виконуються моментально.
6. Можна замовити пиріг, торт, коровай, і його спечуть точно в строк і навіть доставлять по будь-якій адресі в Києві.
7. Ціни досить демократичні, пиріжок коштує біля п’яти гривень, великий пиріг на чотири – п’ять чоловік обійдеться десь у двадцятку.

З мінусів:

1. Приміщення на наш погляд обмаль. Велику компанію не втиснеш.
2. Столи розраховані тільки на трьох і тіснуваті навіть такого числа людей.
   Проте, якщо ваша мета купити щось на перекус, а не сісти й ґрунтовно пообідати, то це відмінний варіант.

Адреса: вул.Б.Грінченка, 4 (метро Майдан Незалежності, напроти департаменту Ветеринарної медицини)
Замовлення пирогів по телефону: (044) 222-98-15

Можна попросити й вам спечуть пироги до того моменту коли ви зможете їх забрати.
Після 18-00 знижки на продукцію

Читать остальное »

Музей води в Києві – характерний приклад того, як заробляти на тім, що викинути дуже шкода, а задарувати не кому. Хоча, як викинути або задарувати вежу, я не знаю. Таких веж було в Києві трохи. Пили з них воду тільки самі заможні люди. Бідні пили воду із Дніпра. У принципі, якщо потрібно якось убити час, то чому б і не подивитися на еволюцію трубопроводу. Зрештою, п’ємо ми з нього щодня, і навіть не замислюємося, а як воно працює. Те ж саме стосується, наприклад, винаходу трифазної передачі електрики. Мало хто знає Михайла Осиповича Доливо-Добровольського. Але ж це завдяки йому насоси качають воду, що ми п’ємо.

З достоїнств такого способу погуляти можна відзначити розташування музею. Він розташований у центрі, поруч із стадіоном «Динамо». Відразу поруч розташован Театр ляльок. Тому якщо ви прийшли з дітьми, а в музей потрібно стояти в черзі, а там холодно, то можна скасувати похід до музею і зайти в театр. Відразу поруч арка дружби народів, під якою стоять різні атракціони: машинки, тири, каруселі.

У музеї нам сподобалися: величезний унітаз:), печера, з якої ллється водоспад, зразки стародавніх труб (не знав, що був дерев’яний водопровід), мильні бульки й величезний акваріум із цікавими рибами.

Дитині чотирьох років сподобалося все.

З недоліків потрібно відзначити його…розташування Доріжка йде на гірку. Впускають плюс-мінус по 15 чоловік. Передбанника немає, лав поруч із входом немає. Тому на вас може обрушитися вітер або дощ. Укритися від дощу можна під наметом, але від вітру вже ніяк не вкритися.

Коли зайдете в ліфт не лякайтеся – нікуди він не їде. Це просто «розведення». Тільки не визнайтеся, звідки довідалися, тому що екскурсоводи просили не видавати прикола з ліфтом.

Працює з 10-00 до 16-00 у будні дні й з 10-00 до 17-00 у вихідні. Працює це значить впускають останніх в 16-00 або в 17-00.

Вартість квитка: дорослий 20 грн., дитячий – 15грн.
Екскурсія триває близько 45 хвилин.
Понеділок, вівторок – санітарні дні.

Хоч і перебуває Донецьк у промисловій зоні, але досить проїхати 40 хвилин убік, наприклад Великоанадольських лісів і ви потрапите в дивовижні й досить екологічно чисті місця. Якщо ви поки ще не знаєте, куди поїхати на вихідні, у вас є авто, маленькі дитинки, бажання посмажити шашлички на природі, або у вас велика організація й потрібно кудись вивезти відпочити співробітників, то сміло їдьте у Форест-парк. І навіть якщо погода буде не фонтан, а навіть гірше, наприклад, піде дощ, не засмучуйтеся. Це місце варто того, щоб його відвідати навіть у непогожу погоду.

Переваги

З переваг можна відзначити те, що Форест-парк розташован у лісі. Це по-перше. Далі, за місцем відпочинку дуже ретельно доглядають, і це при тому, що в’їзд сюди на авто коштує гривень 20 і з людини за вхід беруть гривень 10. Ми не помітили ні смітинки та території, хоча вона досить велика.

Далі, на території Форест-парку встановлена велика кількість альтанок всіляких розмірів. Можна знайти альтанку для 4-х, можна для 10-ти людина. Ми були з фірмою, нас було 30 чоловік і для нас теж найшлася альтанка.

Біля кожної альтанки встановлений мангал. У принципі, якщо одного мангала мало, те можна запозичити в сусідніх альтанок. Мангали входять у вартість відвідування.

Біля стежки, що проходить уздовж альтанок, установлена велика кількість стаціонарних розеток. Можна включити музику, комп’ютер, электрочайник і таке інше.

У парку є пляж і невеликий ставок. Хоч і написано, що купатися заборонено, але зроблене це для того, щоб не влаштовувати рятувальної станції. Коли ми купалися йшов теплий дощик. Було просто чудово!

Недоліки

Чого тут немає? Тут немає питної води. Воду потрібно брати із собою. Тут немає магазинів. Заборонено розпалювати багаття на землі. Ми брали із собою триногу з казаном. Тринога не знадобилася. Варили на мангалі.

Читать остальное »

Поки що такий дивний світ я бачив тільки в Києві. Якщо ви хочете подякувати маля за відмінну поведінку або вам потрібно терміново піти в магазин, а тягати його за собою не дуже хочеться або просто цікаво провести з ним час, пограти у величезні м’які кубики, постріляти з повітряної гармати, позбирати головоломки та інше, то завітайте в «Дивосвіт». Ми живемо на Оболоні, тому нам ближче ходити в той, котрий поруч із «Великою кишеней» і зовсім поруч зі станцією метро «Оболонь».

Крім величезної кількості гральних автоматів, є великий будинок, затягнутий сіткою. У цьому будинку дуже багато всяких ходів-виходів, гірок, м’яких перешкод, батут. Ми спостерігали, як мами залишали своїх діток у цьому лабіринті, писали свій телефон і йшли. Чесно говорячи, стрьомно це якось.

Основні моменти Година коштує 55 гривень. Півгодини – 30 гривень. Необмежений час – 100 гривень. Отут, насправді, замануха, тому що більше 2-х годин ніхто не витримає.

При цьому потрібно один раз купити картку «Дивосвіта». Коштує вона десь 15 гривень. Її можна поповнювати й розплачуватися за атракціони вже нею. На рахунок кладуть якісь плейки. Вартість гри коливається від 7 до 15 плєєк. Ви просто проводите біля червоненької цятки й гра починається. На якімсь атракціоні ми виграли купу якихось білетиків. Що з ними робити – незрозуміло, але радості, як ви самі розумієте, дуже багато:)

Там же є численні кафе, 4D кінотеатр і купа всяких атракціонів.

Режим роботи: у будні дні з 12-00 до 22-00. У суботу, неділю – з 10-00 до 22-00.
Телефони: 502-00-88. Адреси: вул. Маршала Маліновського, 24/10

Читать остальное »

Більш, ніж дивна пропозиція для прогулянки. Однак, якщо врахувати, що з однієї сторони Донецька розташован ДМЗ, з інший Ясиновський з Авдєєвським коксохимами, із третьої Рутченковська ділянка ДМЗ, а із четвертої Макіївський металургійний комбінат, і, таким чином, дончане фактично живуть на території металургійного комбінату, то прогулянка по якій-небудь ділянці, наприклад по ДМЗ не виглядає такий вже і дивною.

Тепер коротенько про сам парк. Проїжджаючи по вулиці Івана Ткаченко ви напевно не догадуєтеся про те, що за забором ДМЗ є не тільки труби, коксові й мартенівські печі, а також чудовий парк. З фонтанами, величезною дитячою ігровою площадкою, льодовою ковзанкою, гарними водоспадами, ставком з лебедями й… зоопарком. Так-так, тут живуть справжні живі коні, барани, павичі й інші звірі.

Найбільшою визначною пам’яткою в цьому парку, з погляду нашого Вані, є справжній паровозик.

По нашій же думці, самим цікавим у цьому чудесному парку є співаючі фонтани.

Тут же, на території заводу розташован православний храм.

Всі розваги в парку безкоштовні. Але є одне АЛЕ. Ви можете відвідати цей парк, якщо ви є працівником заводу, або у вас є знайомі, які можуть привести вас сюди в кількості не більше двох чоловік. У такий спосіб. Якщо хочете потрапити сюди є варіанти: або терміново записатися в працівники ДМЗ або так само терміново подружитися з ким-небудь зі співробітників заводу:)

Читать остальное »

Шановні відвідувачі, можливо ви знаєте, куди можна піти й добре відпочити або одержати заряд нових емоцій або знаєте, що у вашому місті є просто гарне місце, а про нього не догадуються гості, то пишіть і надсилайте нам фото й тексти на адресу sskirtochenko@kudypity.com.

Ми з радістю розмістимо їх в нашому блозі.

Говорять, у Москві немає планетарію. Продали. Якщо ви коли-небудь замислювалися, навіщо зірки запалюють, і кому це потрібно, то завітайте до планетарію. Тим більше, що в Донецьку у вас є вибір. Тому що в Донецьку два планетарії. Перший – старий, – розташований ближче до Північного автовокзалу, а другий перебуває на Південному. Відмінностей багато. Новий більш модний та модерновий. Там узимку тепло, а влітку прохолодно, затишно й програми більш видовищні. Урахуйте, однак, що влітку працюють кондиціонери, тому малят краще одягти в щось тепле. Я водив свого трирічного малого два рази в новий планетарій і навіть йому було дуже цікаво в планетарії. Обидва рази він досиджував до кінця сеансу, хоча, як і багато малят у цьому віці, дуже непосидючий. Програми нові, цікаві .

Однак, якщо ви почуєте по радіо або по телевізору про програми в новому планетарії, не поспішайте відразу їхати. Краще подзвонити й уточнити. Один раз нам не дуже повезло й вийшла накладка: оголошеного по радіо сеансу чомусь не було в самому планетарії. Відвідувачі, що приїхали з інших міст, змушені були, як і я, доплатити ще за «того Васю», інакше сеанс не відбувся б.

Купувати краще задні місця, тому що на передніх не дуже зручно дивитися програми, а вони, до речі, дуже видовищні. Говорять, дуже гарні програми про катастрофи. Втім, обидва рази дивився дитячі й мені вони дуже сподобалися.

Тут же є магазин з різною оптикою й прикольними штучками, якось каганці із плаваючим усередині маслом або скляні кулі з розрядами електрики.

Читать остальное »

Ще однією визначною пам’яткою міста Донецька, крім парку Щербакова, є парк кутих фігур. Скоротати час, поїхати з весіллям і пофотографуватися, погуляти з малям, побачити нові скульптури, виконані зі сталі, попити пивця так чи мало навіщо ще можна піти в гарне місце.

Щороку, як правило, у середині вересня в Донецьку у дворі міського виконавчого комітету проходить фестиваль ковальської майстерності. Як говориться в прислів’ї: можна довго дивитися на воду, що ллється, на вогонь, і на те, як працюють інші. Воду, що ллється, можна побачити зі зворотної сторони виконкому, а от останні два задоволення можна побачити у його дворі. Тому, якщо ви плануєте, куди б піти у вересні в Донецьку, то обов’язково сходіть на це свято.

Свята часто закінчуються купою пляшок, пластикових пакетів і т.д. Це свято залишає після себе чудові композиції. На них можна поскакати, покататися, на них можна видрати. І звичайно ж вони прекрасні й на них можна любуватися. Їх можна також і придбати. У нас вдома дотепер зберігається свічник із цього свята, подарований нам друзями.

Але заради всього святого, не відгвинчуйте нічого! Дотепер незрозуміло, кому й навіщо знадобилися болти із Царя-гармати. До речі, деякі Мюнхаузени умудряються виспатися в ній.

Читать остальное »

Такі покидьки, на превеликий жаль, є практично в будь-якому населеному пункті. Як би красиво не було навколо, вандалам це лише діє на нерви. А кожна біла мармурова поверхня, змушує чесатися їх пітні, шкідливі руки. Їх мало хто бачить, а більшість воліють не зауважувати їх під час занять нелюбов’ю, але результати цього неподобства неможливо не помітити. Одного малолітнього дебіла з фарбою, на жаль, досить, щоб зіпсувати настрій тисячам городян, змушених роками любуватися на мерзенності, які прийшли в його напівпорожню голову.

Добре б це були тільки невиховані хлопчиськи або дівчиська. У підлітків є шанс, подорослішав, усвідомити, що це мерзотно, і виправитися. Так адже повною мірою все вищесказане ставиться й до дорослих городян, яким просто лінь взяти із собою пакетик і скласти все те добро, що не розкладається сторіччями,, що вони притягли із собою на природу. Знайти милу чисту галявинку й перетворити її на смітник на найближчі тисячу років – справа двох-трьох годин. А потім, можна розповідати про те, як усе запаскуджено, і як жахливо працюють міські служби. Ще б, як одному двірникові встигнути за сотнями виробників сміття?

Так хочеться часом прийти до цим несвідомим суб’єктам додому й принести все це сміття. Щоб їм було також кривдно. Життя, взагалі, не ахті й все таке, але ніхто не змушує нас, пробачте, прити до знайомим у гості, напаскудити в спальні на хазяйське ліжко. Але ж набережна – це теж частина нашого житла, а не суспільна вбиральня або філія смітника.

Ми пройшлися по Оболоньській набережній з малям. Так, як це роблять десятки тисяч місцевих жителів. Ми – позитивні люди, але, Боже, неможливо не засмутитися, дивлячись на мармурові статуї з відбитими головами, покриті мерзенними карлючками. Можна спробувати їх не помітити, а можна спробувати крикнути в нікуди: “Люди! Ну, будьте ж людьми! Адже ніхто не змушує вас бути скотами!”

Нехай їм принаймні ікнеться – вирішили ми. Нехай їм ікається щораз, коли хтось буде читати цей пост або залишати коментарі. І ще: люди, що вбивають красу, пам’ятайте, з кожним днем краси й щастя у вашому житті стає усе менше. Може варто зробити два кроки й дійти до урни?

Читать остальное »

Слідом за старою притчею про чуму ми вирішили згадати “Декамерона” Боккаччо. Якщо ви пам’ятаєте, саме страшна епідемія змусила десять знатних італійців покинути місто, усамітнитися на прекрасній віллі. Ну, а щоб не нудьгувати ці знатні синьйори та синьйорити стали розповідати один одному чудові історії: смутні й смішні, романтичні й фривольні, історії з несподіваними фіналами і яскравими героями. Коли ти за містом, горить камін, на столі вино, а поруч цікаві, неабиякі люди, епідемія відступає, на серце світло, а скарбничка щасливих днів переповняється золотом вражень.

Робота, турботи й турботи не дозволили нам сховатися від епідемії на цілих десять днів (всі таки ритм життя в епоху Боккаччо не був таким скаженим), але вирватися з міської суєти навіть на день – чим не привід відчути повноту буття?

Властиво ми вже писали раніше, що можна зникнути від епідемії грипу за містом, як це робили до нас під час чуми шляхетні італійці. Так питання: “Куди піти в Києві?”, змінився чудовою ідеєю: “А чи не поїхати нам куди-небудь?” Сказано – зроблено! Дуже гарні люди запросили нас провести вихідні за містом. Відмовитися від соковитих шашличків і червоної риби, запеченої на вугіллях і тим більше від приємної й затишної компанії ми не змогли.

І ви, знаєте, дорогоцінний наш читач, вілла Пальм’єрі у Ф’єзолє, куди як вважається, пішли собі геть герої Боккаччо, у порівнянні із Глібовкой, просто відстій. У перший раз це спало на думку, коли ми кинули перший погляд на територію, у другий раз, коли ввійшли в гостьовий будиночок, ну а до кінця дня спочатку скороминуща думка перетворилася в стійке переконання: “Не знаємо, як там було у Ф’єзолє, але в Глібовці краще.

Самою величезною принадністю Глібовки, що тільки ми, городяни, здатні по-справжньому оцінити, є повітря. Сосновий ліс – це те, що потрібно. Пам’ятаєте приказку: «У сосновому лісі – найкраще молитися, у березовому – сміятися й веселитися, а в ялиновому лісі – повіситися»? Те, що сосни мають величенну позитивну енергетику відчувається навіть на відстані: дивишся на картинку – і хочеш увійти. А насправді, такого релакса, як у Глібовці ми давненько не відчували.

Нас запросили в «Золотий струмочок». Затишні дерев’яні фінські гостьові будиночки (є двоповерхові, є поменше), маленькі затишні альтанки для готування шашлику (у них є витяжка, мангал і сітка-кронштейн), рукотворний струмочок, що тече по території, сосни, що стосуються стін, гарний ресторан. Хазяї цього чудесного місця все передбачили. Єдине, із чим довелося повозитися, так це з нашою майже трьохкилограмовою фореллю, що влазити у звичайний мангал категорично відмовлялася. Але нічого, ви знаєте, в «Струмочку» є все, у тому числі, крита площадка біля ресторану з величезним мангалом і люб’язно припасеним запасом дров. Деякі відпочиваючі навіть прийняли нас за працівників кухні й вимагали шашличків. Але ми жадібні, і, до того ж, нас чекала затишна, озбройна качанами, компанія:)

Порадувало відсутність тумц-тумц-дискотеки. Тиша, благодать. Вечірній час можна скоротати в прогулянках по пансіонату або біля вогню каміна, розповісти останні новини, смішні історії, пограти з дітьми (із затишного дитячого майданчика ми Івана ледве потягли) або пограти в що-небудь. Але можна просто подихати. Як це робили ми – глибоко й в обидві ніздрі.

Їхати в Глібовку з Києва порядку 40 хвилин на особистому транспорті.

Читать остальное »

Розташован парк біля старого стадіону «Шахтар». Вхід у парк із декількох сторін. Зараз поставили гарні куті забори, тому в парк краще заходити або з боку вулиці Університетської (зупинка «Парк Щербакова»), або з боку супермаркету «Амстор».

Місцева влада дійсно стурбувалися красами Донецька й, зокрема, парком Щербакова. До реконструкції парк був потворний, незручний, нецікавий. Хоча парк періодично забирали. На парковій стороні уздовж ставка були страшенні заросли очерету.

Реконструювали парк досить швидко. Ми із сином щосуботи спостерігали перетворення. Практично щосуботи в парк приїжджав мер із численною раттю й контролював процес.

Читать остальное »

Продовжуючи тему відкритих просторів під час грипу, пропонуємо прогулятися в музей Великої вітчизняної війни 1941-1945р.м.

Мені подобається добиратися сюди пішки від станції метро «Арсенальна». Територія музею і справді величезна. Відразу ж на головній алеї встановлені пушки, якщо пройти далі, те праворуч буде музей сучасної бойової техніки. У якому за 5 гривень ваше маля може посидіти за штурвалом бойового вертольота, полазити на танках і бронетранспортерах.

Якщо пройти далі, те можна потрапити в музей раритетної техніки.

Вартість входу – 5 гривень, фотозйомка – 5 гривень, а якщо в вашої дитини є бажання залізти в літак, те ще 5 гривень вхід.

Техніки багато. Від старенької бронемашини, у якій незрозумілим чином уміщалися водій і стрілець, і аж до балістичних ракетам.

Якщо піти ще далі, до пам’ятника Батьківщині-матері, то можна побачити два розмальованих танки, на яких граються дітлахи. Мені здається, це найкраще застосування цим монстрам.

Найсприятливіший, на мою думку, час відвідування музею це травень. У цей час, у будні дені, там практично нікого немає, навкруги все цвіте. Запахи весни сп’яняють і бадьорять.
А узимку тут досить прохолодно, дме вітер.
Загалом, не дуже затишно.

А раз не дуже затишно, отже тут точно немає вірусу Тому одягаємося тепліше й уперед!

Читать остальное »

Відвідаємо тепер інший пансіонат у Святогірську – «Зелений гай». В’їжджаючи у Святогірськ, з боку Богородичного, проїхавши стелу «Святогірськ», проїхавши ліворуч пансіонат «Славяногорский», і проїхавши ледве далі праворуч ви побачите пансіонат «Зелений гай». Пансіонат «Зелений гай» ближче до Святогірську, чим пансіонат «Славяногорский», але ненабагато.

Читать остальное »

Отже, як і обіцяли, пишемо про те, куди піти в Києві під час епідемії. Облогове життя триває вже тиждень, так що думаю багато хто не всидять на вихідних удома. І правильно зроблять. Придуха – це дуже погано.

Читать остальное »

На жаль учора, наше звичайне п’ятничне запитання: «Куди піти у вихідні?» не викликало жодного ентузіазму. Ми злякалися свинячого грипу, скупчень заразних людей. Злякалися за себе й за дитину. Та і як не злякатися, якщо на вулицях зустрічаєш людей у ватно-марлевих пов’язках, а газети, телебачення й інтернет, змагаються, описуючи різні жахи та пророкуючи початок страхітливої епідемії.
Читать остальное »

Начинаем путешествие от станции метро “Почтовая площадь”. Далее заходим в фуникулёр, который поднимает нас на Михайловскую площадь.

Карта маршрута

Читать остальное »

Парк отрадный.

Парк Отрадный. Паровозик.

Читать остальное »

Работницы шинка

Про те, що на території Мамаєвої слободи не можна влаштовувати пікніки, написано скрізь: і на карті, і на вхідних квитках, і на сайті, і на величезному плакаті поруч зі входом. На плакаті було написано ще суворе: «Приносити з собою на територію спиртні напої та їжу заборонено!». У чомусь із адміністрацією можна погодитися. Дозволь приносити все це, і парк потоне в пляшках, недоїдках і папірцях. За кожним, як кажуть, не встежиш. Однак, логічним повинно бути й продовження: запропонуйте на території затишне містечко, де можна поїсти.
Далі

Читать остальное »

Колодец.

«Мамаєва слобода» знаходиться на вулиці Михайла Дінця, 2. Добираємося від станції метро «Шулявська» тролейбусом №27 до зупинки «Вулиця Ярослава Галана» або автобусом №2 до кінотеатру «Тампере», або маршрутним таксі 27.

Как добраться?

Подходим к офису. Судя по всему внутри никого нет. Поэтому покупаем билеты в будочке.

Читать остальное »

Вид на церковь со входа в Слободу

За відвідування ми заплатили сорок гривень на двох (дошкільники безкоштовно, а школярам знижки). Поцікавилися, чи можна послухати екскурсію. Виявилося, що коштує екскурсія 300 гривень, причому людей було небагато, так що екскурсійна група не набралася, про що ми дуже пошкодували. Обов’язково купіть на вході карту парку, на якій позначені всі побудовані архітектурні об’єкти (їх там 98!). Коштує вона всього п’ять гривень, а гуляти з картою набагато цікавіше.

Читать остальное »

Озеро возле пансионата.

Відразу ж заспокоїм читача – це не рекламний пост, але читається як реклама. Так, так буває, якщо місце дійсно гарне й хазяї проявляють не напускну привітність, а по-справжньому й без надриву проявляють турботу.

Читать остальное »

В’їжджаючи у Святогірськ із боку Богородичного ви відразу ж за стеллою «Святогірськ» ліворуч побачите пансіонат «Славяногорский». Сам Святогірськ можна з великою натяжкою вважати містом, тому для позначення розташування пансіонату «Славяногорский» можна застосувати висловлювання «край села». Втім, кому який відпочинок подобається. Нас троє: я, дружина й хлопчисько. Мене особисто цікавить природа: річка, ліс, повітря. Я люблю плавати, тому мені потрібна чиста водичка й щоб ріка поруч. Із другим не дуже повезло. До ріки потрібно йти хвилин 15. Це незручність із лишком окупається тим, що дорога йде через ліс, у якому стільки всього цікавого!

Читать остальное »