Прірва зникла за поворотом, потягнулися широкі полонини з високою травою, копицями сіна й маленьких будиночків, збитими з дощок. Раптом біля дороги з’явилася отара кіз із цапенятами. «Шашлик!» – викликнув водій, показуючи пальцем на тварин.

Зупинилися біля джерела, у тіні великих дерев. Всі бажаючі пішли до води. Набирали її в пляшки, пили з долонь і горщика, що лежав поруч. Дехто з туристів намагався видрати на велику купу каменів, щоб зробити ефектні фотографії, а я замилувалася природою. Складалося таке враження, що ми перебуваємо на дні прірви. Високі гори, одягнені в ліси, нависали над нами. А трава навколо була такою високою, що в ній легко можна було сховатися. Коли ми зупинилися наступного разу, усі відразу вийняли фотоапарати й почали позувати, адже перед очами відкрився ще один вражаючий пейзаж.

«Ми перебуваємо на висоті двох кілометрів над рівнем моря, – помітив наш керівник. – Придивитеся до цих дерев. Це кедри. Легенда розповідає, що вони спочатку росли тільки в раї. Коли Бог за гріх прогнав відтіля перших людей, Адам сховав у долоні три насіннячка – кедра, кипариса й сосни. З них потім і виросли земні ліси».

У гірському селі ми пообідали й відпочили, причому в традиційному для турків стилі, лежачи на більших килимах з подушками в тіні альтанки. Поруч з фонтаном дзюрчала вода, додаючи в повітря небагато прохолоді. Неподалік росло велике дерево, його стовбур складався із трьох частин. Туристи спробували їх обхопити, але нічого не виходило. «Щоб обійняти це дерево, потрібно не менш 10 чоловік», – говорили турки.

Опіки настрою не зіпсували

Коли верталися, поїздка на джип-сафарі в Туреччині вже не здавалася такою екстремальною. Тому я насмілилася якийсь час їхати в джипі стоячи, міцно тримаючись на поворотах. Вітер, що ми почували під час руху, допомагав перенести страшну жару й дарував відчуття польоту. Мені здавалося, що я птах. Раптом, мою увагу привернув цікавий пейзаж – ми побачили море. У якусь мить гори немов розступилися й ми затамували подих. Нам навіть здалося, що це міраж, настільки незвичайно було це побачити.
Ми ще довго були під враженням від цієї поїздки. Навіть опіки, які я одержала, хоч і користувалася сонцезахисним кремом, не зіпсували настрою й не змусили пошкодувати про экстрім-подорож.

Посередині ріки – чудо-альтанка

Вертаючись із джип-сафарі, ми заїхали в одне мальовниче місце. Там з високого моста із шумом і гуркотом на камені падав потік гірської ріки. Прямо посередині русла на високих палях стояла велика дерев’яна альтанка із столиками й лавами. Поруч із нею на березі стояли сувенірні крамниці, бар і ресторан. Відтіля до столів в альтанці приносили всілякі частування й напої.

Коли я опинилася усередині, з’явилося відчуття, начебто бурхлива ріка несе мене разом з альтанкою. Багато туристів заходили у воду, щоб освіжитися, адже день був дуже спекотним. Але за кілька хвилин вибігали відтіля, тому що “ломило” ноги. Ставши спиною до альтанки, я побачила неймовірно гарну арку моста над рікою й великою скелястою горою за ним. Вона змахувала на величезне чудовисько, що невідомо звідки з’явилося серед лісу. На відміну від інших гір, ця була абсолютно лиса, і туристи на її тлі охоче позували для фото.

Загалом, день був воістину чудесним, куди цікавіше звичайного, проведеного лежачи на пляжі. Джип-сафарі в Туреччині – це супер! Усім рекомендую.