“Ледачий” відпочинок на райському узбережжі Анталії можна поєднати із захоплюючими й досить екстремальними екскурсіями. Ті, хто відправляється в Анталію вже не в перший раз, часто заздалегідь замислюються над тим, яку екскурсію вибрати. Звичайно, якщо ви найбільше полюбляєте активний відпочинок, тих двох тижнів постійного лежання на пляжі ви просто не витримаєте. Цікавим варіантом экстриму може стати джип-сафарі в Таврах. Пропонуємо вам розповідь російської туристки, що випробувала на собі всі принадності цього екстремального відпочинку.

Раннім ранком кавалькада джипів виїхала з містечка Кемер у напрямку гірського масиву, що простягнувся уздовж узбережжя й начебто сховав затишні курортні поселення від усього іншого світу.

Нашим водієм був молодий і веселий турок по імені Шакіра. Російською він знав лише декілька фраз, тому ми спілкувалися англійською. Зате його брат – власник турфірми й керівник поїздки – володів “загальнодоступним” непогано.

Виїхавши за Кемер на джип-сафарі в Туреччині, ми почали підніматися звивистою доріжкою. Уліво вправо, уліво вправо й при цьому усе вище й вище. Сонце було ще низько, уздовж дороги росли сосни. Здавалося, день буде не дуже пекучим. Пахнуло хвоєю, щебетали пташки, а перед очами поступово з’являлися чудові пейзажі. Мені приспічило познімати все на відео. Я запитала в турка, чи можна їхати в джипі, стоячи, щоб охопити весь пейзаж. Він відповів ствердно, і я насмілилася піднятися – авто було без даху, про що пошкодувала вже через декілька секунд. Коли машина в черговий раз різко повернула на серпантині, я ледве не вилетіла.

Незабаром ми виїхали на вузьку гірську дорогу. Пейзаж змінився: з однієї сторони дорога “упиралася” у велику гору, з іншої була глибока прірва з деревами й кущами. Удалині піднімалися гори покриті зеленню до середини й “лисі” ближче до вершини. “Шапки” були білими, покритими снігом або льодом. Але досхочу помилуватися пейзажем не вдавалося через страх. Дорога була настільки вузькою, що якби Шакіра не вписався у черговий поворот або назустріч нам виїхав інший транспорт, прогулянка могла б закінчитися жалюгідно. Але водій лише посміхався, і, тримаючи кермо однією рукою, ще встигав знімати пейзажі відеокамерою. « Чи повернемося ми звідси живими й здоровими?» – подумала я, дивлячись, як Шакіра поводиться за кермом.