Продовження серії “Сім чудес України”

Софія Київська – відома цілому світові архітектурна та художня пам’ятка ХІ століття. Літописи згадують дві дати заснування собору: 1017 та 1037 роки.

Засновником історичного собору літописці називають знаменитого князя Ярослава Мудрого, за часів якого Київська Русь зазнала періоду розквіту. Щоправда деякі джерела зауважують, що Ярослав лише завершив справу батька, Хрестителя Русі Володимира, а той, буцімто, започаткував будівництво святині на місці, де здобув перемогу над печенігами. Закінчилося будівництво храму лише в 1049 році, коли його освятив тодішній київський митрополит Феонемт. Збудований во славу Божої Премудрості собор покликаний був канонізувати та зміцнювати на неозорих теренах Київської держави нову віру.

На багато століть Софія стала “митрополією руською” – головним храмом Руси-України, культурним, політичним та релігійним осердям давньої держави. В Софії відбувалися церковні собори, дипломатичні прийоми, тут проходили святкові церемонії “посадження” на княжий престол та укладалися важливі політичні договори. Тут таки й закінчувався земний шлях очільників Київської держави, в соборі знаходилась усипальниця давньоруських князів, зокрема й самого князя Ярослава.

В Софії працював штат літописців, саме тут знаходилася перша з відомих у Києві школа та знаменита бібліотека Ярослава. На відзначення заснування бібліотеки в 1037 році вже за наших днів біля входу до собору було встановлено меморіальну стелу виконану скульптором Кавалерідзе.

Не було жодної значущої в історії Києва події, яка не минула б Софії. Храм неодноразово зазнавав нищівних руйнувань як від набігів кочовиків, так і від “братів по вірі”, зокрема Андрія Боголюбського. У фатальному 1240 році разом із містом храм постраждав від орди Батия, хоча й існує повір’я, що дикий хан зглянувся над храмом, вражений його неземною красою. Разом із Києвом Софія важко відроджувалася в XIV – XVI століттях, була свідком визвольної боротьби з польсько-литовським засиллям під проводом Богдана Хмельницького у столітті XVII.

У ХХ столітті на храм чекали нові випробування. В часи безкомпромісної боротьби радянської влади з “опіумом для народу” Софію збиралися висадити в повітря, але тут втрутилась Франція. Європейців обурило, що храм, споруджений батьком колишньої їхньої королеви Анни знищать. Як компроміс, більшовики закрили Софію для культових цілей і заснували в ній музей. До честі, музейні працівники багато зробили і роблять для збереження пам’ятки. Фахівцями було відновлено головну окрасу тисячолітнього собору – унікальні фрески. Крізь товщу століть витвори давніх майстрів несуть до нас зображення зі 177 відтінками!

Постраждала святиня і в роки Великої Вітчизняної війни. І хоча сама Софія руйнувань уникла, але сховища та архіви музею були нещадно пограбовані, а дорогоцінні фрески зруйнованого Михайлівського Золотоверхого монастиря, що зберігалися в Софії – вивезені. Після війни дещо з вивезеного повернули, хоча в стані далекому від задовільного.

Неповторне відчуття охоплює кожного, хто заходить на територію уславленого храму. Метушлива буденщина ніби залишається за історичними стінами і вас таємничо огортає сутінь століть

Один ответ to “Софія Київська”