Пропонуємо вашій увазі статттю нашого постійного автора Олексія Ганзенко про сім чудес України.

У 2007 році за ініціативою Народного депутата України Миколи Томенка було проведено безпрецедентний за масштабом та рівнем завдань конкурс по визначенню семи чудес України, семи найвидатніших історико-архітектурних пам’яток нашої держави, причому визначати їх мусіли самі українці.

Упродовж своєї більш ніж тисячолітньої історії Україна переживала як карколомні злети, коли про Київську державу з пошаною відгукувалися найсановитіші європейські монархи, так і періоди руїн та напівзабуття, коли, здавалося, саме наймення Україна розчиняється між ласими до масних українських чорноземів сусідами. Перекочувалися через наші краї незліченні орди, топтали червоні кетяги української калини ковані чоботи завойовників, продиралися лісистими хащами до язичницьких племен озброєні силою нової віри місіонери. І кожна епоха залишала по собі пам’ятки в камені, в письмі та в народній пам’яті.

Нині, коли здобувши незалежність, Україна потужно відновлює призабутий статус визнаної світової держави, конкурс “Сім чудес України” якраз і покликаний був нагадати як численним сусідам, так і самим українцям нашу непросту, часами трагічну, а часами героїчну історію. Іншим, не менш важливим аспектом конкурсу було прагнення привернути до невідомих, “нерозкручених” поки що українських пам’яток вітчизняних та закордонних туристів.

Для проведення акції в кожній області створювалися оргкомітети, які проводили громадські обговорення, залучаючи до них кращі сили місцевих культурологів, краєзнавців та інших експертів. В результаті таких обговорень на загальнодержавний рівень подавалися архітектурні та історичні пам’ятки регіону, з яких і складали перелік претендентів. Далі Рада конкурсу мала вибрати 21 об’єкт, які й виносилися вже безпосередньо на оцінювання громадськості шляхом інтернет-голосування. 21 серпня 2007 року на території Софійського собору було оголошено 7 чудес України. Ними стали:

1. Національний історико-архітектурний заповідник “Кам’янець”.
2. Києво-Печерська Лавра.
3. Національний дендрологічний парк “Софіївка”.
4. Державний історико-архітектурний заповідник “Хотинська фортеця”.
5. Софія Київська.
6. Херсонес таврійський.
7. Національний заповідник “Острів Хортиця”.

Поза сумнівами кожна з перелічених пам’яток потрапила до почесного списку невипадково, а всі сім складають цілісну та щедро ілюстровану картину багатосотлітньої української історії. Придивимося до відзначених об’єктів пильніше.

	Херсонес таврійський. Унікальне свідчення єдності стародавнього світу та приналежності наших причорноморських околиць до процесів становлення європейської цивілізації та європейської культури. Понад 2500 років тому висадилися на дикому тоді кримському узбережжі посланці далекої Еллади, несучи кочовикам уявлення про будову світу, про гармонію та красу. Згодом вони принесли туди вістку про Христа. Хто знає, яким шляхом розвивалася б українська історія, якби не пізнав і не прийняв християнство, захопивши Херсонес-Корсунь, Володимир!
	Софія. Якби не було Херсонеса, можливо не було б і Софії. Молода християнська держава потребувала нового символу, поганські ідоли попливли Дніпром донизу і їхнє місце мусіло заступити нове капище, гідне величі віри, в підвалини якої було покладено любов. Не інакше, як дивом, а точніше – Божим промислом виглядає те, як щасливо оминула тисячолітня святиня лихоліття, які накочувалися на древній Київ хвиля за хвилею.
	Києво-Печерська Лавра. На зміну символу прийшов господар. Нова віра зміцнилася й потребувала потужної керуючої установи, якою й став Печерський монастир. У Києві, як і в стародавньому Римі, нова релігія вийшла з катакомб і запанувала над світом.
	Кам’янець і Хотин. Дві твердині, дві могутні фортеці в стінах та під стінами яких, наче в розжарених тиглях виплавлявся новий архетип захисника рідної землі, свідомого воїна-християнина, здатного віддати життя не лише за власний хутір, а й “за віру православну”. Дуже шкода, що хоробрим лицарям занадто часто доводилося проливати християнську кров і в братовбивчих змаганнях між собою…
	Софіївка. Ніби нічого героїчного, але ж де, як не тут, проливаючи вже не кров, а тисячу потів, гинучи десятками під “каменем смерті”, долучалися наївні українські гречкосії до “європейських цінностей”. Ох і важкою була та наука!
	Хортиця. Хортиця підсумок. Хортиця вершина. Хортиця навіть не душа – Хортиця серце виплавленої та загартованої тисячолітніми пожарищами нації, її мініатюрне віддзеркалення, її генотип, генокод, її пам’ять та її надія. Поки існує Хортиця існуватиме Україна!