У мене це місто асоціюється із сонцем. Сонце рясно ллє тепло марнотратно заповнює Вознесенськ сліпучим сонячним дощем. Сонце скрізь: на велетенських кронах дерев у парках, на жовтих стінах шестигранної водонапірної башти, прикрашеної зображенням герба міста, на сивому камінні річкового берега. За рідкісним винятком вулиці Вознесенська прямі, відкриті світлу, сонцю й нескінченним степовим вітрам.

Історія Вознесенська

Ще литовський князь Вітовт заклав колись тут, у місці, де в Південний Буг впадає річка Мертвовод, форт, що повинен був захищати далекі рубежі князівства від недругів. Природно, таке сусідство не сподобалося запорожцям, і після тривалої ворожнечі литовсько-польська фортеця перетворилася в козацьке поселення Соколи, що охороняло Соколину переправу через Буг. Не потрібно особливої фантазії, щоб, при відвідуванні одного із прилеглих заповідників, уявити, як мчиться, розсікаючи грудьми коней ковилові хвилі, козацька сотня. Горде гніздо справно виконувало службу аж до часів російсько-турецької війни, коли на зміну козацьким паланкам прийшли регулярні гарнізони російської армії.

У ті бурхливі роки доводило бувати в цих краях і самому майбутньому фельдмаршалу Кутузову, а Потьомкін – фаворит імператриці Катерини ІІ в свій час умовив її видати указ, яким було доручено закласти на місці військового поселення місто Вознесенськ. Трапилося це в 1795 році.

Природа Вознесенська

Чи не головна визначна пам’ятка сучасного Вознесенська – розташований неподалік знаменитий Актовський каньйон, мальовниче накопичення могутніх гранітних валунів і скельних виступів, між якими ніби через силу пробивається Мертвовод. І все це в обрамленні нескінченних степових просторів. Учені називають це місце одною з найдавніших ділянок суши, що ніколи на покривало море. Про цей каньйон писав, захоплюючись чудом у степу, ще сам Геродот; батько історії називав Мертвовод Ескампеєм, а Південний Буг Гіпанісом.

Однак помиляється той, хто бачить вознесенщину єдиним безлісним простором. Щоб розвіяти цю оману варто відвідати, хоча б, державний заказник “Рацинська дача”, де в компанії оленів, диких кабанів і козуль знайшов пристанище такий рідкісний звір, як бізон. Для більш комфортного споглядання цієї дивини в заказнику є готель, а для активних туристів проводяться кінні прогулянки. Не менш цікавий Трикратський ліс – недоторкані людиною острівці доцивілізаційного степу, доповнені унікальними дубовими насадженнями. Тутешнім дубам близько 200 років, у їхній тіні розташований чудесний доглянутий ставок, де можна непогано порибалити; навпаки, відшукати унікальні місця гніздування сірої чаплі непросто: всупереч тихому найменуванню “Миронів сад”, урочище дике й важкодоступне.

Не оминути нам і Баластового озеру – прекрасного місця для відпочинку, риболовлі й милування красотами невгамовної природи.

Куди піти у Вознесенську?

Але повернемося в саме місто, де теж знайдемо на що витратити час. От головна, мабуть, визначна пам’ятка Вознесенська: альтанка або ротонда в парку Островського. Урочисте, десь навіть помпезне спорудження примушує запідозрити наявність урочистої причини його зведення. І ви не помилилися: ротонда побудована до приїзду царя Миколи II в 1837 році.

Далеко не кожний районний центр України може похвастати власною картинною галереєю, але таке, на щастя, не має відношення до Вознесенська: у місті їх аж дві! Перша у музеї уродженця Вознесенська, відомого художника Євгенія Кибрика. Видатний ілюстратор залишив значимий слід в історії жанру, його музей називають одним з п’яти музеїв графіки у світі. Ну й власне галерея, точніше: виставочний центр “Веселка”. По-перше, безперечною перлиною міста є сам будинок, та й експозиція дозволяє городянам згадувати “Веселку” з гордістю. Ще б пак: репродукції картин Айвазовського, Рериха, Шишкіна, почуваєш себе ніби в Ермітажі!

Не залишаться розчарованими й аматори чистої екзотики: саме на окраїні Вознесенська знайшло вічний спокій невгамовне серце маловідомого комполка Червоної Армії, а по сумісництву – куди більш іменитого романтика одеського карного світу – Мишки Япончика. Нині на місці його передчасної кончини встановлений (не інакше – вдячними нащадками) відповідний обеліск, процвітає весела торгівля стилізованими під Непманськую епоху сувенірами, ну і як же без неодмінного атрибута тих лихих часів – буржуйського ресторану! Отакий милий куточок недалекої Одеси, відтворений заповзятливим духом вознесенців!