Мої враження від ярмарку в Отавало.

О восьмій годині ранку я прибула на ярмарок. Важко описати всі емоції, що охопили мене в той момент, скажу тільки, що до цього нічого подібного я не бачила й не відчувала. Величезна територія, залюднена. Все дуже мальовничо й барвисто, голосно і яскраво. Хтось розхвалює свої пончо, хтось циновки. В одного старого індіанця я побачила дзвіночки, дюжина або більше, не можу сказати точно, хотіла купити відразу всі – не продав, говорить, що якщо я куплю всі відразу, то в наступну суботу йому не із чим буде їхати на ярмарок. А далі старий індіанець посміхнувся й додав, ярмарок дуже важливий для мене, а я старий, і не можу вже багато час приділяти роботі, от і продаю по одному дзвіночку. Звичайно, я купила один дзвіночок, а в наступну суботу я твердо вирішила приїхати знову й зустрітися із цим дивовижним старим.

Кожна родина або громада індіанців спеціалізується на виготовленні певного виду товару – пончо, поясів, мотузок, циновок, кошиків, фетрових капелюхів і віял. І звичайно, всі вони розхвалюють свій товар, як найкращий і єдиний на всьому ярмарку. Тут можна гуляти цілий день і жодного разу не зустрінеш однакового товару, все унікально, як і самі люди. Я просто зайнялася ідеєю познайомитися з кимось із індіанців отавало ближче, мені схотілося довідатися про їхній життєвий уклад, подивитися їхній побут.

У гостях в індіанців отавало.

Не буду довго розповідати, яким чином мені вдалося викликати почуття довіри в однієї з родин, але все-таки глава цього сімейства погодився із мною поговорити й розповісти все, що мене може зацікавити.

Живуть індіанці отавало в глинобитних будинках, у яких одна кімната із земляною підлогою й зовсім відсутні вікна. Біля стін стоять помости, одні покриті соломою й пончо, а на інших розташовані глечики, чаші, блюда з кераміки.

На одних сплять, на інших тримають їжу. У кутку камені, покладені один на одного – це вогнище, пояснював мені індіанець, зараз пекуче, і він без вогню, а в холодну пору вогонь не вгасає. В посудинах зерно, вода. Житло отавало одночасно виконує функцію складу. У ньому індіанці зберігають зерно, вовну, ткацькі вироби. Це не так незручно, як здається. Просто в будинку, родина проводить тільки ніч і дощові дні, а так життя протікає у дворі – перемолоти зерно, приготувати їжу й т.д. Відносини в родині дуже чіткі й раціональні. Глава сімейства працює у полі й займається ткацтвом, дружина до обіду йому в цьому допомагає або пасе худобу. Після обіду, вона починає займатися домашнім господарством і сідає за прядку. Діти, коли досить підростуть, теж починають доглядати за худобою. У деяких родинах кілька ткацьких верстатів, і тоді працюють усі – діти, батьки, онуки. І для кожного своя робота – одні прядуть, інші займаються фарбуванням пряжі, треті розчісують уже готові вироби.

Свята індіанців Отавало (Еквадор)

З боку може здаватися, що життя одноманітне й нудне. Але ви б бачили їхні радісні обличчя, коли вони збираються для святкування яких-небудь торжеств, їхня музика й звичаї говорять про те, що це надзвичайно відкритий і дружелюбний народ, і в їхньому житті є місце роботі, а є місце й веселощам. Мій співрозмовник оживився, коли запитала, про те, як індіанці отавало вибирають собі дружин.

Виглядає це в такий спосіб. Коли юнак вибере собі дівчину, він починає ходити за нею на деякій відстані, тим самим показуючи своє трепетне ставлення до неї. Через кілька днів він зважиться вийти обраниці назустріч і кине в неї дрібними камінням. Ще через пару днів хлопець спробує зірвати з дівчини фачалину (яскрава вовняна або бавовняна хустка, що покриває або голову дівчини, або плечі). Якщо хлопець дівчині не по душі, вона нізащо не розстанеться зі своєю хусткою, але якщо вона ставиться до нього прихильно, то в цьому випадку, спочатку вчинить кокетливий опір, а потім розстанеться з фачалиной. Радісний власник хустки, відразу сповістить про це своїм батькам, а ті у свою чергу нанесуть візит у будинок нареченої, щоб домовитися про майбутнє весілля. Такий от цікавий підхід до залицяння, ні тобі шоколаду, ні квітів, ні фільмів.

Або от ще одне свято – Свято літнього сонцестояння. З 24 червня й протягом трьох днів, на вулицях селищ, без утоми танцюють індіанці під звуки флейт і барабанів. Неймовірні костюми, стародавні звичаї, неповторні танці й дивовижні маски. Думаю, що порівняти це можна тільки з Отавальським ярмарком.

Познайомившись із життям і побутом отавало, легко переконатися в правильності похвальних слів, сказаних на честь їхньої працьовитості, почуття гумору, і здатності переборювати труднощі. Приїдьте в Еквадор і ви все побачите самі.