Еквадор – країна, через яку проходить Екватор.

У декількох місцях, розташованих безпосередньо на лінії екватора, встановлені монументи – величезні бронзові кулі у вигляді глобуса. Мені завжди хотілося зробити фотографію на їхньому фоні. Є в цьому щось містичне: одна твоя нога перебуває в північній півкулі, інша – у південному. А сам ти в такому місці, напевно, почуваєш себе дуже великим і важливим, майже володарем світу. Загалом, моє бажання дізнатися, що ж все-таки почуває людина, що одночасно перебуває у двох півкулях, було одним з мотивів, що змусили мене відправитися в Еквадор.

Звичайно фотографії були зроблені, відчуття… Навіть не знаю, словами не передати – здається, що ти зливаєшся із землею, рухаєшся з нею в одному ритмі й з однією швидкістю, вірніше не здається, а починаєш усвідомлювати цю швидкість і цей рух.

Але ці хвилинні відчуття виявилися зовсім не головним враженням, що я одержала від Еквадору. Набагато більше емоцій викликали в мені люди, що проживають в Еквадорі і їхні звичаї. А випадок познайомитися з місцевим населенням не змусив себе довго чекати. Уже на в’їзді в Еквадор я побачила чоловіка, що йде до мене. Це був індіанець: невеликій на зріст, одягнений у темний капелюх, сірий пончо з-під якого визирали світлі короткі штани. Низенький ріст, компенсували посмішка й очі. Було у вираженні його очей щось дитяче й лукаве. Порівнявши із мною, він довго дивився на мене, а потім просто, без вітання , запропонував купити в нього светр або пончо. У руках він тримав весь свій товар. От звідки на особі лукавство, він просто хотів мені щось продати, а бажання познайомитися з новою людиною надавало очам безпосередність і деяку дитячість.

Індіанець Отавало. Особливі прикмети.

Все-таки, якщо говорити про індіанців, то, як у кожного народу, у них є свої особливості. Відправляючись в Еквадор, я заглянула в деякі книжки й от, що я там знайшла: «Про індіанців Отавало часто говорять, що вони досить заповзятливі, від народження завжди веселі й без сумніву мають живий і гострий розум. Індіанець Отавало одночасно хлібороб і ткач, бурлака й комерсант. Ніщо його не лякає, і все в нього спориться».

Так що я привіталася із привітним індіанцем, але не стала нічого купувати, тільки запитала, чи далеко до Отавало, він ще ширше посміхнувся й розповів мені куди їхати.

Небагато про історію Еквадору взагалі й Отавало зокрема.

У період завоювання іспанцями Південної Америки, Отавало називався трохи інакше – Ута-валью, що на місцевому прислівнику означало «великий будинок на великому зеленому лузі». Це й не дивно, містечко розташоване у підніжжя старого вулкана Імбабура, у долині. А родючі ґрунти навколо сприяють буйній рослинності.

А задовго до навали інків і вуж ще далі від завоювання іспанцями, у долині Отавало, вже був величезний ярмарок, на якій індіанці кара вимінювали в мешканців амазонської сельви сіль і ковдри, свійських тварин і пончо на бавовну й фарби. Деякі історичні документи затверджують, що було це ще наприкінці першого тисячоріччя н.е. От на цей ярмарок я й хотіла потрапити.

Отавало – ярмаркова столиця Еквадору.

Щосуботи, поки ще не зайнявся світанок, безліч індіанців з Кірогі, Котачі, Печуге, Ілумана й інших селищ долини прямують до Отавало. Їдуть автобусами, ідуть пішки. Дивлячись на дорогу, що веде до ярмаркової площі, здається, що безперервним потоком ллється ріка з людей. Кожен несе свою ношу – виробу домашнього ткацтва, в’язки дров, мішки з качанами кукурудзи, залізні вироби, цілющі трави, циновки з очерету й Бог зна ще яку безліч різних речей. Чоловіки стримані у своєму одязі, – сірі капелюхи, коричневі або сірі пончо, світлі штани, а жінки навпроти, прикрашають себе стрічками, намистом. Багато індіанок ідуть із величезними яскраво синіми або чорними тюрбанами на головах, на плечах шалі, зав’язані особливим способом, які за спиною утворюють колиску, де може виявитися маля або дрібні покупки.