Дивне містечко на рівній, як стіл, просоленій чорноморським пилом бессарабській рівнині, між прісних і солоних озер, очеретяних плавнів на могутніх протоках Дунайського устя. Цілюще, насичене йодистими випарами повітря, розкішні південні садки навколо переважно одноповерхових будинків ренійців, всюдисуща присутність Великої Ріки.

Місто існує, поки існує Дунай. Засмаглі, обпалені рівнинними вітрами ренійці або працюють у порту, або ходять по далеких морях-океанах під усілякими прапорами, або рибалять на Дунаї, або бракон’єрствують у ніким і ніколи до кінця не врахованих і не запротокольованих плавнях. Головна визначна пам’ятка міста – Морський порт. Здалеку видно, як задумливо схилилися над його причалами різнобарвні крани, немов лелеки циклопічних розмірів, що збилися в зграю. Може, завмерли вони, згадуючи кращі часи, адже нині сліди запустіння на величезних припортових територіях помітні кожному. Але ж глибоководний ренійський порт здатний приймати океанські лайнери!

Існує ще один, безумовно, самий незрозумілий і загадковий промисел придунайців: заготівля очерету. А всі не так уже загадково, виявляється ласі на екзотику європейці криють дунайським очеретом свої особняки. А ми не встигли ще забути наші криті соломою хати! Піди розбери їх, європейців…

Мабуть, Рені найінтернаціональніше місто України й така ж інтернаціональна його історія. В античні часи залишили на тутешньому піску сліди сандалій заповзятливі волоські колоністи, пізніше придунайські землі ввійшли до складу Римської Імперії, згодом на зміну Римської прийшла Візантійська… Ідучи “на Ви” проти тієї ж Візантії, гордо пройшов низинами гирла воїн-князь Святослав. Після того, як Запоріжжя зруйнувала Катерина, на дунайські плавні прийшли козаки. Відповідно історії й населення: половина ренійців – молдавани, далі йдуть українці, росіяни, греки, гагаузи, євреї…

Незважаючи на античність історії, планування міста здається з’явилося як результат роботи сумлінного проектного відділу: прямі вулиці, рівні квартали типово молдавської архітектури. Є в Рені досить милий, хоча трохи запущений парк, у центрі – досить симпатичні будиночки, ошатний будинок залізничного вокзалу. Навпаки, будинок вокзалу морського досить неказистий, тут приверне вашу увагу хіба що символ мореплавства – масивний якір.

Не можна піти, не подивившись як слід на масивну, немов випалену гарячим сонцем, будову Свято-Вознесенського собору, обов’язково зупиніться біля унікального пам’ятника на честь переходу російської армії через Дунай (1880): хижий орел злітає з високої колони, поруч – хрести…

Але все ж таки головний пам’ятник ренійщини – природа. Обов’язково побувайте на прісноводному озері Кагул, відвідайте Кабанячий острів, що поріс очеретами, знайдіть досвідченого браконьєра й умовте його порибалити разом в плавнях. Звичайно, цікавіше за усе прийняти участь у славнозвісному лові “дунайки”, місцевого оселедця, що йде на нерест (квітень-травень). Після вдалої рибалки вас неодмінно почастують неперевершеною, придунайського рецепта готування, юшкою із загадковою приправою “саламур”. Гарна риболовля й на озерах. Один тільки перелік тутешніх мешканців обійдеться в добротний абзац. Згадаємо хоча б декого з “народонаселення” Кагула: це вам і сазан, і щука, і сом, і лящ…

Незважаючи на віддаленість (до Одеси звідси стільки ж, скільки до Бухареста), місто, де з’єднуються три держави, не залишили без уваги знаменитості: Очевидно в пошуках слідів оспіваного їм Енея, приїжджав у Рені Іван Котляревский, шукав натуру для повісті “Дорогою ціною” Михайло Коцюбинський, бував популярний романтик Валентин Катаєв. В 1915 році місто відвідав сам імператор Микола Другий.
А тепер мешканці міста чекають на вас. Ви вже вирішили, куди поїдете влітку?